А як же молоді ідеалісти з ОУН-УПА. Вони теж за гречку полягли? Та дайте двом третинам українців великі зарплати і їм пофік буде в якій державі вони живуть. На жаль.
А якщо більшість громадян — тупі вівці, то немає різниці розвивати економіку України чи Гондурасу. І навіщо тоді взагалі потрібна держава Україна, навіщо життя свої віддавати за неї? так виходить. Саме через бездарну гуманітарну політику, або повну її відсутність ми маємо проблеми в багатьох сферах нашого життя. Економіка — економікою, але приклад тієї ж Польщі чи інших країн колишнього соцтабору, в яких рівень усвідомлення своєї національної ідентичності був набагато вищим і які мали досвід дежавності показує, що там тепер і з економікою і з іншими сферами значно краще ніж у нас. Ярослава має рацію
Вибачте за зауваження, але Ви допустили помилку в назві блогу. Має бути «Пам»яті Павлу Шеремету або Шереметові", а не «Павлу Шереметі», якщо Ви вжили давальний відмінок однини, тому що Шеремет в даному випадку — це іменник чоловічого роду ІІ особи однини, а не як у Вашому прізвищі — жіночого роду І особи однини ( див. правила відмінювання іменників), а Ви провідміняли його прізвище, як своє. Я не хочу тут «умнічати», бо теж допускаю помилки в орфографії, але в заголовку, вона дуже помітна.
Сумно, коли цей світ так трагічно залишають найкращі представники журналістської братії, в той час, як різні п… си від професії живуть собі і горя не знають. Напевно у Бога свої плани на кожного з нас. Я симпатизувала Павлу Шеремету, як людині, за його оптимізм і позитивну ауру, також було цікаво стежити за професійною діяльністю. Світла пам«ять!
Якщо представники «ПР» і решта свідомих «ведуться» на провокації, то видно IQ в них не дуже і їх місце на звалищі історії, туди їм і дорога. Звичайно, махати кулаками перед геями набагато легше, ніж в АТО воювати, чи консолідувати громадськість на позитивні зміни в країні, чи в окремо взятому під"їзді наприклад. Так ще моожна договоритись до того, що всі мають в певну церкву ходити, чи певних релігійних поглядів дотримуватись. Християнські фанатики часто бувають досить агресивними. Можна ще проти книжок, чи фільмів протестувати. Демократія, блін.
А потім ті ж люди, що зробили її героїнею, самі і спалять її на вогнищі. Символічно звісно. Нафіга нам незалежні профспілки, нащо прибирати у власних під"їздах, чи перестати давати хабарі. Нехай якась чергова Жанна д«Арк прийде і все порішає за нас. Уже була одна Жанна — пані з косою, лідер тієї політсили, де перебуває Савченко. Здається її просто тупо використовують.
Чернівці культурні – місія нездійсненна!? Таки да ((((
Невідповідність між славним минулим міста і його сьогоденням, зокрема міф про Ч. « де недільний день починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю, де тротуари підмітали букетами троянд, і де книгарень було більше, ніж кав'ярень...» вдало «обстібав» буковинський письменник Василь Кожелянко в романі «Срібний павук». Там двірник, що
прибіг на заклик жандарма, щоб прибрати купу кінських кизяків біля монумента Унурій ( аналог Арки Дружби народів часів Румунії в Чернівцях) за відсутності мітли, підмітає їх жмутком зірваних з клумби здичавілих троянд.
Діалог 2-х героїв, що спостерігали за цим процесом:
— А через кілька десятків років складеться легенда, що, мовляв, Чернівці — це таке дивовижне місто, таке екзотично-романтичне, таке артистично-вишукане, що там
навіть двірники підмітають хідники трояндами…
Гельмут здивовано поглянув на Кароля і буркнув:
— Я цю дурницю уже десь чув.
Ми скільки завгодно можемо пишатися Целаном, Кобилянською, Івасюком, Миколайчуком ( список можна продовжувати ), архітектурою часів Австро-Угорщини і т.д., але поки нічого не зміниться в свідомості більшості мешканців, а в першу чергу чиновників, що займаються питаннями туризму в краї, Ч. так і залишаться, як написав у своєму блозі «Гастрономічний Львів» О.Пономаренко селом з італійсько-португальськими батьківськими грошима. На жаль.
Набір кліше:
1. Я – жінка. Хто, як не жінка краще розуміється на коханні? ( Суб"єктивна думка, є чимало жінок, що цікавляться грошима, кар"єрою, самими собою і т.д, а чоловіки — часто інструмент, якщо вона молода і приваблива)
2.Українські дівчата – найгарніші у світі. У цьому немає жодних сумнівів. Крім того, вони дуже сильні характером… але чутливі, ніжні та палкі. ( Краса не залежить від національності, як і характер).
3. З початком зустрічання із дівчиною чи хлопцем, починайте ГОВОРИТИ з нею (ним), про те, що для вас важливо, чого ви чекаєте, яку сім’ю плануєте створити, які обов’язки будуть у кожного, ЩО ВАМ ПОТРІБНО. ( Права і обов«язки — це з категорії шлюбного контракту, є ще в договорах права і обов»язки сторін ))), з обов«язками буває проблематично, часто жінки не можуть добитись від своїх колишніх аліментів на дітей, хоча згідно закону — мають платити і навіть виконавча служба не завжди може допомогти (((, не кожен чоловік через кілька місяців стосунків готовий почути про обов»язки і шлюб — частина тут же накиває п«ятами, хіба що дуже закоханий чи слабкохарактерний або „дозрів“ до шлюбу ).
4.Вчіться любити через повагу, турботу, ніжність – тоді з часом прийде і пристрасть та закоханість. Створюйте пристрасть і шаленство самі. ( Це як? Або є пристрасть, або немає. Пристрасть і закоханість, що прийде — це не кохання — ви самі собі суперечите. І т.д.
З приводу Лесі Українки — я навела відомий хрестоматійний приклад, щоб довго не пояснювати ( думала, що ви знаєте). Леся любила Мержинського, а він її — ні. Вона навіть освідчувалась йому. А він кохав іншу. А коли він помирав від туберкульозу, вона була поруч, гляділа за ним, а він говорив про іншу, свою кохану. Завдяки цій сторі Лесею було написано чимало віршів, зокрема відомий „Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами“. Чи доречно з приводу такої постаті, як Леся Українка оперувати поняттями на кшталт: люби себе, а що тобі він тобі може дати у стосункахі т.д.?
В своїй темі ви зачепили кілька питань: любов, стосунки, шлюб, а це не завжди одне і теж. Тобто одне не завжди перетікає в інше.
З приводу „Філософської антропології“ — це сарказм. Це я так пожартувала, а ви не зрозуміли. Ви дуже по-книжному висловлюєтесь, слова не від серця, досвіду йдуть, а з книжок.
Ви роздаєте поради людям, які у ВКурсі значно довше за вас ( Галина, Олена ), старші за віком і заслужили свій рейтинг і авторитет своїми текстами. Так всіх шанувальників втратите, ви ж хочете, щоб вас читали і не тільки критикували, але й підтримували.
ВКурсі не ваша приватна власність — у нас свобода слова — правила однакові для всіх, можете заборонити коментування.
Ви ж так любите повчати інших, поради давати, чому ж так гостро на критику реагуєте?
Стосунки, кохання і т.д. — не банківський вклад, який можна застрахувати, от приміром наші батьки зберігали за СРСР гроші в банках, а потім влада помінялась — і гроші „щезли як із білих яблунь дим“, що вже про стосунки говорити.
Хочете писати хороші тексти — будьте готові до критики. Нічого талановитого не народжується на порожньому місці. Не мала наміру вас ображати.
P.S. І раз я вже тут так «розумнічалась», то скажу вам ніколи не розповідайте коханому про своїх колишніх і про свої почуття, бо чоловічих ревнощів і чоловічого «собственнєчєства» ніхто не відміняв. Тим паче, що душа не те місце, де варто влаштовувати стрептиз, навіть душевний, і ділитися усім теж не варто, тому що чоловіки багато чого сприймають зовсім інакше ніж ми. Ми з ними з різних планет, чоловік вам ніколи не буде «подружкою», з якою можна поговорити обо всем на свете
Наскільки я щось петраю в коханні і в чоловіках ))), то чоловіки не надто полюбляють ділитися своїми переживаннями з приводу стосунків, якщо ваш друг це зробив, отже він вам довіряв. Навряд чи йому б сподобалось, що його інтимні переживання обсмоктують якісь «тьотки» в неті, не дивлячись на те, що ми всі з ним незнайомі. Як мінімум це називається «самостверджуватись» ( типу я тут така розумна, а ти так по-дурному вляпався), а як максимум — друзі так не поводяться. Та хто я вам така, щоб вас повчати ))). Ви писали начебто про кохання, а давали поради — знайди ту з якою тобі буде зручно.Ще й назва блогу відповідна. Знаю таких, що одружились з розрахунку, бо з людиною комфортно, мають дітей, а тепер зраджують своїх половинок — бо їх єднає почуття обов«язку і звичка, а не любов. Можна мати з людиною спільні інтереси, рівень освіти, соціальний і матеріальний статус і ще багато чого, але розумієш кохання нема, максимум можна бути друзями, або варіант зради і брехні (((. Тому то я вам порадила почитати книжку Врублевської, бо ваш блог не про любов, а проте ЯК ЗБУДУВАТИ ТАКІ СТОСУНКИ, ЩОБ НЕ СТРАЖДАТИ. В коханні ніхто таких гарантій дати не може, як і взагалі в житті.)))Про кохання сказано, заспівано, написано, знято стільки, а все одно нічого не зрозуміло. Бо це ірраціональне, а не раціональне почуття. Уявляю як би розвивалась історія кохання між Лесею Українкою і С.Мержинським у вашій інтерпретації. Леся: „Нє не потрібен мені цей лузер, повний безперспективняк — заміж не кличе, а вже пора, а то ще кілька років і ніхто не візьме, ще й хворий на туберкульоз, мені хворий не потрібен, буду тут сидіти за ним дивитись, ще боляку підчеплю“… Любов це не брати, а віддавати, навіть, якщо любов невзаємна. Будуть у вас діти зрозумієте. А поки що ваші тези — це все на рівні підручника „Філософська антропологія“, в мене на полиці лежить ( там теж любов-пристрасть, люобов-дружба, там ще люобов-співтворчість ))) і т.д.). Повірте це все теорія, а в житті немає готових рецептів на всі випадки. Ваш текст — це поради людини, „яка так би мовити навчає інших китайської мови, опанувавши лише самовчитель“. Мій і всі коменти попередніх дописувачок лише про те, що ви взялися висвітлювати тему, на якій дуже погано знаєтесь і даєте поради людині, маючи не набагато більше досвіду, ніж він. Тому то текст виглядає штучно і несмачно. Нічого особистого, Аліно. Почитайте блог приміром Г.Маслак, у неї чудово виходить про почуття писати ))) А стільки коментів, бо тема завжди актуальна )))
Дякую, дам мамі почитати ))) На жаль, більшість росіян не такі самокритичні, в т.ч. інтелігенція. Зростає список рос. письменників, музикантів, режисерів, і т.д., творчістю яких раніше цікавилась, але виключила з кола своїх симпатій, через їх фашистську і антиукраїнську позицію з приводу Криму і війни на Донбасі. Тим ціннішими стають голоси мужніх сміливців, що наважуються виступити проти загального одобрямсу Путіна і «Русскава Мира». Мій батько — росіянин, що більшу частину життя прожив на Україні, то він схилі літ договорився до того, що треба їхати назад в Росію, бо його тут бандерівці вб«ють, причім на повному серйозі ((((. Він дивиться лише російське телебачення і читає лише російські сайти в неті. От результат пропаганди усіх цих Кисель-ТВ, Соловйових і іже з ними. Ця війна пройшла через людські душі і долі. Я не знаю чи є там пекло і рай, але те, що всі ці істоти дуже сильно псують собі карму, то це точно. Якби не Майдан, то за кілька років Янукович спробував би зачистити інформ.простір як у Росії, а далі — демонтаж України і велкам у „Руський Мір“ де неповнолітніх дівчаток змушують ставати офіційними „дружино-коханками“ підстаркуватих міліцейських чинів, вірних церберів цього самого Міра, навіть церква їх підтримує. Цікаво було б почути думку „дівчинки зі Сходу“ чи хотіла б вона собі такого „щастя“ як в Луїзи Гойлабієвої з Чечні.
Як на мене в тексті забагато кліше і стереотипів. Нагадує статтю з жіночого журналу, що треба робити і як в стосунках, щоб бути щасливим. Занадто штучно, бо в коханні немає ніяких правил. Це не фізика і не психологія, це про інше. Тільки не ображайтесь, але складається враження, що ви намагаєтесь «умнічати» перед своїм другом, ніби самостверджуєтесь, не маючи великого досвіду в стосунках. Та і при чім тут досвід, чи вік? Прочитайте книжку — біографічний роман В.Врублевської «Шарітка з Рунгу» — про життя і кохання нашої відомої буковинки О.Кобилянської. Геніальна письменниця, селф мейд вумен, як би зараз сказали, і така нещаслива в коханні. Що їй завадило бути щасливою. Кохання — це не як на базарі, ти -мені, а я — тобі. Це про інше ))))
Люди мудрішають або через здобуття життєвого досвіду, чи через страждання. Напевно в багатьох мешканців Сходу ще недостатньо одного і другого, щоб робити правильні висновки з того, що відбувається в країні. А ось, що пишуть розумні люди Росії, зокрема В.Шендерович: «Прощай, свободная Россия,
Наследственности не изжить.
Опять мундиры голубые
Нас учат Родину любить.
И в день стошнит еще три раза, —
Пока не выгонят взашей —
От их всевидящего глаза,
От их всеслышащих ушей…
"… Хочеться зробити висновки і порівняння Львову і Чернівців… але так важко стає на душі. Суцільний гламур, ніякої тематики, розкіш, схожі один на один заклад, відвертий несмак, інколи просто вражаючо-колгоспні рішення, що перекреслюють всі плюси ..."
І я собі такі питання задавала, чому у Львові можуть, а у нас — ні! Напевно львівяни справді люблять своє місто, а не просто експлуатують його архітектуру і історію. А ще — мають почуття смаку, а в цьому питанні ніякі батьківські португальсько-італійські гроші не допоможуть, тим паче за такої конкуренції закладів де можна смачно поїсти треба дивувати креативом, щоб відвідувачі ходили. Що тут скажеш: Львів то є Львів
Співчуваю Вам. А в мене ситуація ще «веселіша». Мій батько, росіянин, що більшу частину свого життя прожив в Україні, зокрема в Чернівцях зараз говорить про те, що скоро прийдуть бандерівці і будуть вбивати росіян. Дивиться лише російські канали і сайти в неті. Повне зомбування. І щодня свариться з мамою через політику. Він вже в поважному віці, тож сенсу повертатися в Росію немає і там його ніхто не чекає. А я щодня все це слухаю, на мої заклики припинити сваритися батьки не дуже реагують. Ось такий «дурдом-веселка».
Доповнення до теми. Акція «Розфарбуємо Чернівці в національні кольори» добралася і до мого спального району. Але це вже навіть не дурість і не варварство. Я ще розумію, коли фарбують паркани, стовби, ну навіть з левів біля ОДА фарбу можна змити. Я відчула сьогодні справжній шок — на Комарова, в р-ні базару розфарбували жовто-блакитною фарбою стовбури живих дерев! Не знаю, може це фарба змивається, але дерева — вони ж живі, мало того, що ці клени всихають через воскову міль, а тут ще така підлість з боку людей. І це на одній з центральних вулиць, де зелені і так не надто багато. Піймала себе на думці, дуже сильному бажанні розфарбувати одне місце тими ж кольорами тим хто це затіяв і тим, хто це зробив.Застав дурного Богу молитися…
Їхню би енергію і в мирних цілях.)))) Для когось це вияв патріотизму, для когось мода, для когось піар. А буковинці взагалі публіка специфічна. Напевно, багато хто тішить себе ілюзіями, що Донбас і АТО далеко від Чернівців, мовляв нас не дістане. В країні йде війна, а в місті продовжує вирувати життя — ресторани, феєрверки, нічні клуби. Таке враження, що багато моїх співвітчизників живе в якійсь паралельній реальності.
Невідповідність між славним минулим міста і його сьогоденням, зокрема міф про Ч. « де недільний день починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю, де тротуари підмітали букетами троянд, і де книгарень було більше, ніж кав'ярень...» вдало «обстібав» буковинський письменник Василь Кожелянко в романі «Срібний павук». Там двірник, що
прибіг на заклик жандарма, щоб прибрати купу кінських кизяків біля монумента Унурій ( аналог Арки Дружби народів часів Румунії в Чернівцях) за відсутності мітли, підмітає їх жмутком зірваних з клумби здичавілих троянд.
Діалог 2-х героїв, що спостерігали за цим процесом:
— А через кілька десятків років складеться легенда, що, мовляв, Чернівці — це таке дивовижне місто, таке екзотично-романтичне, таке артистично-вишукане, що там
навіть двірники підмітають хідники трояндами…
Гельмут здивовано поглянув на Кароля і буркнув:
— Я цю дурницю уже десь чув.
Ми скільки завгодно можемо пишатися Целаном, Кобилянською, Івасюком, Миколайчуком ( список можна продовжувати ), архітектурою часів Австро-Угорщини і т.д., але поки нічого не зміниться в свідомості більшості мешканців, а в першу чергу чиновників, що займаються питаннями туризму в краї, Ч. так і залишаться, як написав у своєму блозі «Гастрономічний Львів» О.Пономаренко селом з італійсько-португальськими батьківськими грошима. На жаль.
1. Я – жінка. Хто, як не жінка краще розуміється на коханні? ( Суб"єктивна думка, є чимало жінок, що цікавляться грошима, кар"єрою, самими собою і т.д, а чоловіки — часто інструмент, якщо вона молода і приваблива)
2.Українські дівчата – найгарніші у світі. У цьому немає жодних сумнівів. Крім того, вони дуже сильні характером… але чутливі, ніжні та палкі. ( Краса не залежить від національності, як і характер).
3. З початком зустрічання із дівчиною чи хлопцем, починайте ГОВОРИТИ з нею (ним), про те, що для вас важливо, чого ви чекаєте, яку сім’ю плануєте створити, які обов’язки будуть у кожного, ЩО ВАМ ПОТРІБНО. ( Права і обов«язки — це з категорії шлюбного контракту, є ще в договорах права і обов»язки сторін ))), з обов«язками буває проблематично, часто жінки не можуть добитись від своїх колишніх аліментів на дітей, хоча згідно закону — мають платити і навіть виконавча служба не завжди може допомогти (((, не кожен чоловік через кілька місяців стосунків готовий почути про обов»язки і шлюб — частина тут же накиває п«ятами, хіба що дуже закоханий чи слабкохарактерний або „дозрів“ до шлюбу ).
4.Вчіться любити через повагу, турботу, ніжність – тоді з часом прийде і пристрасть та закоханість. Створюйте пристрасть і шаленство самі. ( Це як? Або є пристрасть, або немає. Пристрасть і закоханість, що прийде — це не кохання — ви самі собі суперечите. І т.д.
З приводу Лесі Українки — я навела відомий хрестоматійний приклад, щоб довго не пояснювати ( думала, що ви знаєте). Леся любила Мержинського, а він її — ні. Вона навіть освідчувалась йому. А він кохав іншу. А коли він помирав від туберкульозу, вона була поруч, гляділа за ним, а він говорив про іншу, свою кохану. Завдяки цій сторі Лесею було написано чимало віршів, зокрема відомий „Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами“. Чи доречно з приводу такої постаті, як Леся Українка оперувати поняттями на кшталт: люби себе, а що тобі він тобі може дати у стосункахі т.д.?
В своїй темі ви зачепили кілька питань: любов, стосунки, шлюб, а це не завжди одне і теж. Тобто одне не завжди перетікає в інше.
З приводу „Філософської антропології“ — це сарказм. Це я так пожартувала, а ви не зрозуміли. Ви дуже по-книжному висловлюєтесь, слова не від серця, досвіду йдуть, а з книжок.
Ви роздаєте поради людям, які у ВКурсі значно довше за вас ( Галина, Олена ), старші за віком і заслужили свій рейтинг і авторитет своїми текстами. Так всіх шанувальників втратите, ви ж хочете, щоб вас читали і не тільки критикували, але й підтримували.
ВКурсі не ваша приватна власність — у нас свобода слова — правила однакові для всіх, можете заборонити коментування.
Ви ж так любите повчати інших, поради давати, чому ж так гостро на критику реагуєте?
Стосунки, кохання і т.д. — не банківський вклад, який можна застрахувати, от приміром наші батьки зберігали за СРСР гроші в банках, а потім влада помінялась — і гроші „щезли як із білих яблунь дим“, що вже про стосунки говорити.
Хочете писати хороші тексти — будьте готові до критики. Нічого талановитого не народжується на порожньому місці. Не мала наміру вас ображати.
Наследственности не изжить.
Опять мундиры голубые
Нас учат Родину любить.
И в день стошнит еще три раза, —
Пока не выгонят взашей —
От их всевидящего глаза,
От их всеслышащих ушей…
І я собі такі питання задавала, чому у Львові можуть, а у нас — ні! Напевно львівяни справді люблять своє місто, а не просто експлуатують його архітектуру і історію. А ще — мають почуття смаку, а в цьому питанні ніякі батьківські португальсько-італійські гроші не допоможуть, тим паче за такої конкуренції закладів де можна смачно поїсти треба дивувати креативом, щоб відвідувачі ходили. Що тут скажеш: Львів то є Львів